Історія школи
Читача, безперечно, цікавить одне питання: як і коли в селі Керецьки зародилась освіта, якою вона була, де знаходилось приміщення першої сільської
школи. Відповісти на це питання важко. Адже в українській історіографічній науці воно досліджено недостатньо. Перші спроби відповісти на нього зробив Михайло Кондратович у праці "Історія
Подкарпатской Руси для народа", де вказує , що "за руську (русинську-автор П.Матіко) сельську школу перву въсать находиме лиш в одном податном указъ из 1593 р., що в сель Порач на Спишу (у ті
часи територія Підкарпатської Руси-автор0 одна порожна хижа уживається на школьну цъль.
Наступні його припущення дають можливість висловити догадки про те, що уже з другої половини ХVІІ ст. (1660 р.) перші школи будували при церквах, а
в 1690 р. "явився первый "Буквар" для учащихся дътей, напечатанный в типографії грушевськой на церковно-славянском языцъ".
При цьому він вказує на відсутність "порядних" вчителів, а тому "в сільських церковних школах дітей учив сам священник і допомагав йому
помічник-диякон, або пізніше дяк і сам неосвічений".
У кінці XVIII ст., як і у всій Австро-Угорщині, у нашому краї в системі освіти була проведена реформа, за якою вводилося обов'язкове навчання дітей
рідною мовою з 6 до 12 років.
Помітним явищем в освітньому житті краю стало відкриття в 1792 році учительської семінарії в м. Ужгороді, яке сприяло підготовці учительськихкадрів
як для міста, так і для села. За даними , які наволяться в "Нарисах Історії Закрпаття", уже в середині 90-х років XVIIІ ст. в історичному Закарпатті було створено близько 300 "руських
шкіл".
Аналіз даних дає підстави зробити висновок про те, що на рубежі XVIII-XIX ст. у порівняно великих селах ( таким за статистичними даними були і
Керецьки - автор) були відкриті народні школи з руською 9русинською) мовою навчання. У таких школах навчали: грамоти, численню, домоводству. Однак більшість з них працювали або при фарах, або в
орендованих хатах, переважно хатах євреїв.
Однак на початку 30-х років робота народних шкіл почала занепадати: викладання рідною русинською мокою заборонялося, натомість насильно почала
запроваджуватись угорська мова. Народні школи залишились лише у великих селах. А, оскільки, за твердженням науковців УжДУ великими вважалися такі села як Богдан, Ворочеве, Зарічеве, Порошково ( а
що це не так, можна довести) то, очевидно народна школа могла продовжити своє існування і в нашому селі. Але згідно досліджень А.В.Олашина "багато шкіл опинились у жалюгідному стані" і цим одразу
скористалася церква, "прибравши школи до своїх рук".
На захист народних шкіл виступала передова частина інтелігенції краю - М.Лучкай, О.Духнович та інші. Зокрема, ставши інспектором шкіл, М.Лучкай
надавав посильну допомогу у збереженні народних руських шкіл та відновленню тих, які вже були закриті, або прибрані до своїх рук церквою. З його ініціативи у школи надсилалися букварі. Він
власноруч написав "Граматику руської мови", а О.Духнович у 1947 році видав перший в історії Закарпаття підручник/буквар для народних шкіл -"Книжицю читальницю для начинающих". Не виключено, що ці
книги потрапили і в село Керецьки.
Великі зміни в системі освіти нашого краю відбулися після революції 1848-1849р.р. в Австро-Угорській імперії. Йдеться про визволення селян з
кріпацтва, відкриття духовних і світських навчальних закладів у найбільших містах Ужгороді, Мукачеві, Берегові, Сігеті 9тепер місто в Румунії - автор). Однак в сільській місцевості про поліпшення
стану освіти говорити не доводиться. Адже як засвідчують деякі дані на кінець XIX ст. більшість мешканців Керецьок була неписьменною і при церковнопарафіальній школі в 1898 році навчалося лише 14
дітей, а головним предметом у ній був "Закон Божий".
Однак за даними перепису 1890 року в селі вміли читати і писати майже 350 чоловік.
Ці дані безперечно спростовують інформацію про те, що в Керецьках у період Австро-Угорського панування існувала лише одна церковнопарафіальна
школа.
Вони, навпаки, вказують на вірогідність існування окремішньо ще й народної початкової школи, після закінчення якої учні відвідували ще й так звані
"трирічні школи", які давали учням певні господарські професії.
Вірогідність існування в селі початкової школи підкріплюється також даними з праці Павла Магочія такими цифрами "В 1910-1911 р.р. у Підкарпатській
Русі було 634 початкові школи (сіл нараховувалось близько 660 - А.В.Олашин), які як правило займали одне-два класні приміщення, а навчання велося переважно мадярською (угорською - автор) мовою.
Виняток становили лише 34 початкові школи переважно у містах та великих селах.
За свідченням старожила села Сакаля Дмитра (нині покійного) приміщення школи знаходилось на місці теперішнього сільського клубу. Приблизно з 1908
року до встановлення чехословацького режиму (вересень 1919 року) директором школи був Сідор Іван Іванович уродженець Іршавського району. Тут же в приміщенні школи була квартира, в якій проживав
директор зі своєю сім'єю.
Політика асиміляції русинського населення краю, матеріальні нестатки, висока платня за навчання стали нездоланною перешкодою для здобуття дітьми
простого народу бодай початкової чи неповної середньої освіти.